Чорнобривці. Долі людські
Кохання є, тільки у кожного воно своє. Кохання – єдине, що тримає нас на землі. Це – незаперечна істина, як кісточка у вишеньці, як зернятко в яблуку…
***
Зазвичай Тетяна розпочинає свій робочий день о 9 годині ранку, коли відчиняється перукарський салон із романтичною назвою «Ярославна». Окрім Тетяни, у ньому працюють ще майстер Ліза та манікюрниця Бела Генріхівна – статна безапеляційна пані з численними родимками на обличчі, котра інколи вважає себе Матір’ю Терезою і полюбляє давати всім різні поради. Трошки дивна, але цілком нормальна людина, до якої всі добре ставляться. Ліза також нормальна. Вона – уміла перукарка та чудова подруга. Є ще господар салону. Але він з’являється лише раз на тиждень й обговорює всі організаційні та фінансові справи лише з Белою Генріхівною. Усе нормально.
Тетяна не любить багато розмовляти з клієнтами, лише про найнеобхідніше. Два-три речення… Вона просто бере до рук ножиці й починає стригти, завиває чи фарбує волосся. А клієнти, особливо постійні або просто добре знайомі жінки, навпаки – охоче діляться з нею своїми секретами і розповідають про різні буденні хатні проблеми, яких і в неї особисто достатньо. Перукарське крісло, ніби олтар, куди вони зносять свої гріхи й провини, радощі й сумніви.
9.30. Прийшла товстуха у зовсім новій малиновій сукні, дуже напахчена та знервована. Сьогодні в неї день народження. Зранку швиденько потрібно зробити зачіску, адже потім – заливні, відбивні, біляші, а о сімнадцятій зберуться гості. 30 осіб. Господи, ідуть та ідуть щодня до салону! Начебто ніхто ніде не працює і грошей ні в кого немає, але й дні народження святкують, і малинові сукні собі купують, і зачіски роблять… А як не святкувати? 45 років – раз у житті… А потім буде і 50 – половина сторіччя… Аж лячно… Що Ви, миленька! Не варто Вам «тут і тут» робити пишних кучерів… Час великих веж на голові давно відійшов… Це вже віджило… Давайте ліпше я Вас стильно підстрижу й укладу волосся… Ваші гості та чоловік будуть у захваті… Не слід боятися нового. Сучасний стиль зачіски – простота, доведена до досконалості… Усе має виглядати так, ніби Ви й не побували у перукаря… Товстуха погодилася. З неспокоєм в очах та зі скорботною мужністю почала вмощувати своє громіздке тіло в крісло. Відтяте волосся уже лежить на підлозі… Тетяні воно так часто сниться. Начебто купається у ньому, накривається ним, перебирає в руках… Не дуже добрий сон. Бела Генріхівна каже, що це – наслідки професії. Товстусі й дійсно ліпше зі стрижкою… Цікаво, що вона відчуває у свої 45? Зайве запитання: їй також 45 і вона сама знає… За плечима стільки усього, а щастя начебто і не було… Дякую, мені дуже сподобалося. Тепер ходитиму виключно до Вас… Побігла, бо десь на кухні в неї підходить ніздрювате тісто для біляшів.
10.30. Трохи зверхня, вишукано одягнена жінка привела свого маленького сина… Він не крутиться, не плаче, як буває з дітьми, спокійно дає себе стригти й навіть ставить деякі запитання… Його матінка п’є каву, якою тут частують усіх, гортає перукарські часописи і намагається при цьому демонструвати свої аристократичні манери.
Тетяна завжди стригла свого маленького сина сама. Він так само ніколи не плакав і не боявся. Зараз він уже дорослий, але все ж таки маленький… Чи здогадалися вони дістати з холодильника й розігріти на сніданок тушковане м’ясо? Чи знову лаються та з’ясовують стосунки?.. Вона ж записку їм залишила… І невістка «цікава»: усе наперекір, усе злоститься, усе дорікає… Коли це скінчиться? Молоді такі запальні…
11.00. Весільна зачіска. Це завжди приємно. Наречена зніяковіла і зовсім не уявляє, де вона знаходиться, але їй неодмінно потрібне мелірування. Добре, що її привела мати: вона хоч трохи менш розгублена, ніж донька. Господи, що в неї з волоссям?… Вона перепалила його тією базарною фарбою… Ламке, тьмяне, неживе, переосвітлене назавжди… Вони ж не знають технології, жодних пропорцій, оці дівчата, що прагнуть перетворитися на блондинок… Купують не фарбу, а якусь гидоту… Зайшла б сюди, усе б зробили до ладу… У нас же вся парфумерія високоякісна, від німецької фірми, на натуральній основі… Їй би не завадив масаж для зміцнення волосся, його необхідно терміново лікувати, проте це, напевне, після весілля…
А яке красиве весілля справила вона сину! Усе було, навіть вінчання в тихій сільській церкві… І всі сподівалися на щастя та вічне кохання, на добро… А тепер син з невісткою сваряться щодня, гризуть одне одного… Усе забулося… Із самого ранку злі слова котяться, як коралі з розірваної нитки… Вона не може байдуже зносити їхні безкінечні сварки. У тих сварках народжуються лише образи… Як їм допомогти, вона не знає. Силкується, але нічого не вдається. Напевне, сама винна: не навчила сина бути добрим, терплячим, поступатися, вибачати… Скільки недодала! У кожного в пам’яті власна провина… Але як вони кохали! Кохання може дати втіху, а може й ні… Ось як буває… Треба, щоб двоє шанували і берегли одне одного, адже життя таке коротке… Як це пояснити своїм? Не можна поодинці. У цьому світі все обвінчане. Стежинка й та сумує за чиїмись слідами, а птаха летить на рідну гілку, на якій звикла сидіти і співати своїх пісень…
Наречена із затуманеними очима й зачіскою без будь-якого мелірування підвелася з крісла і пішла за матір’ю, як сомнамбула… До самого РАЦСу…
12.20. З’являється приятелька Бели Генріхівни, яка терміново їде у круїз (швидше за все, до родичів у Тель-Авів). Поскаржилася на ціни й зажадала «ексклюзиву», бо з такою зачіскою її далі київського аеропорту не пустять. Окрім того, вона їде на оглядини. Про це вона повідала Белі Генріхівні конфіденційно – на весь салон. Семен Федорович не хоче більше чекати… Або зараз, або ніколи… Семен Федорович уже продумав програму зустрічі. У програмі фігурує навіть Єрусалим… Ось вона поїде, усе там роздивиться-огляне й вирішить остаточно…
Що ж, зараз буде Вам ексклюзив, спеціально для вашого Семена Федоровича. Багато сивини. Слід усю її перетворити на приємний натуральний попелясто-пшеничний відтінок. Чорний колір їй чомусь не до лиця (та ще й із сивими пасмами)… Як добре, що у вас тут так затишно, подають каву, такий сучасний дизайн і такі чисті рушники… Усе взагалі чудово… Бела Генріхівна висить хмарою і дає Тетяні всілякі непотрібні рекомендації з приводу волосся своєї приятельки… Хвилюється… Ох, Белочко! Ідіть до свого манікюрного столика, розмальовуйте нігті квіточками, я сама справлюсь. У Тель-Авіві будуть задоволені, а може, навіть і в Єрусалимі… Приятелька, позбувшись, нарешті, сивини, підстрижена та причепурена, поцілувала Матір Терезу, змахнула зі щоки непрохану сльозу й відправилася допаковувати свої валізи…
Обідня перерва… Добре, що так тихо, що нікого немає, що можна скинути капці, випростати ноги та з’їсти сосиску… Ліза помчала на базар по молоко: чоловік у неї страшенний «молочар», вона піклується про нього так само, як і про дітей. Їх у неї аж троє… Бела Генріхівна висить на телефоні…
Усі приходять сюди, щоб стати красивими. Хтось хоче бути схожим на Мону Лізу, хтось – на відому фотомодель. Прагнення краси – незнищенне у людях. Коли люди платять за красу, вона їм дасть бажане. Вона має смак і руки. Будь ласка! Усе просто! Тільки справжня краса в іншому, і жодні салони не подарують вам її ні за які гроші… Остерігайтеся дощу! Краса з «Ярославни» може щезнути після першого дощу!
14.00. Прибігла Жанна, модниця Жанет. І забажала кольорування та суперстильну стрижку, ну, просто приголомшуючу. Що ж, зараз зробимо, пофарбуємо деякі пасма у різні незвичайні барви… Нехай вибирає будь-який відтінок: чи «світлий тютюн», чи «дику орхідею», чи «золоту корицю»… Жанна вибрала «дику орхідею»…
Хай скаже хтось, що я не майстер… Цей відтінок відразу освіжає обличчя. Тепер «пущу сонечка», нехай заграють на її волоссі світло й тінь, нехай кольори переходять в інші природно, непомітно…
У Жанет відразу два коханці: той, який кохає її (багатий, сановний і, як заведено, старий), і той, якого кохає вона (безробітний, безтурботний молодий Владик). Сьогодні з першим Жанет іде на якийсь важливий ювілей до якихось поважних людей… А Владик прийде до неї завтра… Суміщати їх і робити так, щоб вони (не приведи, Господи!) не зустрілися – складно й цікаво. Справжній детектив! Тетяні немає до цього діла… Просто слухає і все… Це Жаннине життя, а не її.
Інколи їй і справді здається, що кохання стало розкішшю, що його просто немає сьогодні, не існує. Романтика давно зникла з життя, бо всі літають, як божевільні, заробляють, де лишень змога, гроші. А ті, у кого вони є, так просто купують собі те кохання, бавляться у нього… Князь Ігор та Ярославна… Це було давно й неправда… Мабуть, вона таки міркує неправильно… Приятелька Бели Генріхівни їде кудись за сто морів, щоб у 60 років почати все спочатку. Вона має надію на кохання таємничого Семена Федоровича… А як плакала Жанет у неї на плечі, коли Владик одного разу зник на цілі три дні. Як бентежилася, шукала його по всіх його легковажних друзяках, оббігала все місто… Кохання є, тільки у кожного воно своє. Кохання – єдине, що тримає нас на землі. Це – незаперечна істина, як кісточка у вишеньці, як зернятко в яблуку…
15.00. Жанна легко випурхнула. На її місце сідає вельми шановна пані. Товаришка заздалегідь попередила Тетяну про цей особливий візит. Від неї вона довідалася, що відвідувачка працює в мерії, обертається у високих колах і – по великому секрету – що кохає одного, а до неї навідується зовсім інший, зовсім не той, на кого вона чекає… Сумна історія… Скільки нещасливих жінок довкола, і далеко не найгірших… Відразу помітно: пані дуже розумна, стримана, добре знає собі ціну. Мабуть, намучусь…
О, вибачте, Вам потрібно змінити зачіску. Зачіска – це рама для обличчя, вона має вирізняти якісь важливі риси… У Вас такі красиві світло-сірі (і сумні) очі… Вам личитиме ось ця стрижка, погляньте, ось тут, у буклеті… Ваш овал, ваші очі… Так, так, Ви маєте рацію… Зачіска – це більше й глибше, аніж доглянутий вигляд, це – наша свідомість, світогляд… Так, я згодна… Пані легко сідає під її ножиці й отримує зовсім авангардну, незвичну поки що для неї стрижку… Змінилася повністю… І зовсім вона з нею не намучилася. Добродійка цілком толерантна, як кажуть нині, хоча й крутиться у високих колах. Може, і він, нарешті, прийде до неї – той, на кого вона чекає…
Тетяна так само колись чекала, нестерпно чекала… І він приходив… Фіранка не пропускала нічне світло, і вона шепотіла у заснулу потилицю: «Я помру без тебе, любий мій…». Шепотіла так тихо-тихо, щоб він не почув, адже такі слова треба ховати далеко-далеко, на верхню полицю, у глибоку шухляду. Ними не розкидаються… Його давно вже немає, а вона живе, не померла… Дивно, бо думала – помре… Ми легко забуваємо минулі болі, бо попереду багато інших… Росте, наростає тривога за сина та невістку… Чи знайдуть спільну мову? Якби ж то… Так хочеться онука чи онучку – не має значення кого…
16.15. Молоденька дівчина хоче мати незвичайний, вражаючий вигляд. Перше побачення? Дискотека в колі друзів? Зовсім несуттєво! Будемо перетворювати її на чарівну красуню… Як у Дайми? Без проблем! Зробимо, як у Дайми… Молоді ніколи не пасують перед кардинальними змінами у власному образі, їм імпонують передові зачіски… О, чубчик – це вельми важливий компонент. Хвильку, якщо Ви не проти, я зроблю Вам геометричну подвійну двоколірну гривку – буде просто шик. Вона не заперечує… Сама насолода працювати з таким волоссям: здоровим, шовковистим, нічим не попсованим… Нехай тобі поталанить, моя дівчинко! Іди на свою дискотеку, танцюй, цілуйся, бо попереду в тебе – складне жіноче життя… Усього в ньому вистачить… Танцюй, доки танцюється…
Ліза старанно увивається біля своєї останньої клієнтки, директорки універсаму… Бела Генріхівна – тут як тут… Суворо наглядає за всім, як неперевершений метр сучасної перукарської моди. Сьогодні в неї чомусь було небагато клієнтів, вона сумувала й сумлінно здійснювала «загальне керівництво»…
Ось і все. Час на автобусну зупинку, а перед цим – до крамниці по хліб… Вони за своїми сварками зовсім забувають купити хліба на вечерю… Трохи стомилася… Треба було б терміново переглянути після зими весь гардероб, пересушити, провітрити, зайве віддати сусідці. У неї там – самі злидні… Поїхати б хутчіше до сестри в село, засадити город… І кабачки, і моркву, і картопельку… Земля тепла й м’яка… Добре жити в селі, мати власний будиночок. Кури собі квокчуть на сідалі… Антонівки важко падають у траву під ноги… Чорнобривці цвітуть…
Лілія Черненко
